Байка

Басня №138 — «Колись заманулося Мишам себе прославити»

Колись Мишам захотілось себе слави здобути І, попри котів і кішок, Звести з розуму всіх ключниць, кухарів, І славу про свої діла трубити змусити Від льохів до горищ; А для того Раду скликано утворити, В якій засідати лише тим, у кого хвіст…

Текст перекладено за допомогою мовної моделі. Джерело наведено нижче.
PDF

Басня №138 — «Колись заманулося Мишам себе прославити»

Колись Мишам захотілось себе слави здобути І, попри котів і кішок, Звести з розуму всіх ключниць, кухарів, І славу про свої діла трубити змусити Від льохів до горищ; А для того Раду скликано утворити, В якій засідати лише тим, у кого хвіст Завдовжки на весь їх зріст: Прикмета у Мишей, що той, чий хвіст довший, Завжди розумніший І кмітливіший усюди. Чи розумно те, тепер ми питати не будемо; До того ж про розум ми самі часто судимо За одягом, чи за бородою. Лише треба знати, що зі спільної ухвали Усіх довгохвостих брати призначено в Раду; У кого ж хвоста на лихо немає, Хоч би позбулися їх вони посеред битви, Але оскільки це знак або нерозуму, Або недбальства, Таких в Раду не приймати, Щоб через них своїх хвостів не розгубити. Усе діло складено; оголошено збори, Як ніч настане на подвір'ї; І, нарешті, в мишачій скрині Відкрито засідання. Та лише позаймали місця, Аж глядь, сидить тут щур без хвоста. Помітивши те, сіру Миш штовхає Мишеня молоде І каже: «Якою долею Безхвоста тут із нами засідає? І де ж подівся наш закон? Дай голос, щоб її скоріше вислати геть. Ти знаєш, як народ безхвостих ваш не любить; І чи можна, щоб вона корисна нам була, Коли й свого хвоста не зберегла? Вона не лише нас, підпілля все губить». А Миш у відповідь: «Мовчи! усе знаю я сама; Та ця щуриха мені кума».