Жив у місті багач, на ім'я Мирон. Я ім'я вставив тут не для того, щоб вірш наповнити; Ні, таких людей не завадить ім'я пам'ятати. На багача кричать з усіх боків Сусіди; та навряд чи сусіди й неправі, Що, мовляв, у нього в скриньці мільйон — А бідним ніколи не дасть копійки він. Кому не хочеться нажити доброї слави? Щоб розмовам про себе дати інший оберт, Мирон мій розпустив у народ, Що жебраків віднині годуватиме він по суботах. І справді, хто б не прийшов до воріт — Вони не замкнені ніяк. «Ох!» — подумають: «бідолаха розорився!» Не бійтеся, скупий умудрився: У суботу з ланцюга він спускає злих собак; І жебракові не те щоб пити чи наїдатися, — Дай Боже здоровому з двору забратися. Тим часом Мирон пішов ледь не у святих. Усі кажуть: «Не можна Мирону надивитися; Шкода тільки, що собак таких він тримає злих І важко до нього добратися: А то він радий останнім поділитися».
Видно, мені часто траплялося, Як доступ нелегкий у високі палати; Та тільки все собаки винні — Мирони ж самі осторонь.
Перевірений текст