Байка №24 — «Колись, у давнину,»

Колись, у давнину, Лев із Барсом вів передовгу війну За спірні ліси, за хащі, за вертепи. Судитися за правом — не той у них був нрав; Та й сильні в правах бувають часто сліпі. У них на те свій устав: Хто подолає, той і прав. Однак, нарешті, не вічно ж битися — І кігті притупляться: Герої за правами вирішили розібратися; Намірилися справи воєнні припинити, Покласти всі чвари, Потім, як водиться, мир вічний укласти До першої сварки. «Призначимо ж скоріше Ми від себе секретарів», — Леву пропонує Барс: — «і як їх розум розсудить, Нехай так і буде. Я, наприклад, для того визначу Кота: Звірятко хоч непоказне, та совість у ньому чиста; А ти Осла признач: він знатного ж чину, І, до слова мовити тут, Куди він у тебе завидна скотина! Повір, як другу, мені: рада й двір твій увесь Його копитця навряд чи варті. Покладімося ж на тім, На чім З моїм Котишком він улаштує». І Лев думку Барса затвердив Без спору; Та тільки не Осла, Лисицю нарядив Він від себе для цього розбору, Примовивши про себе (як видно, знав він світ): «Кого нам хвалить ворог, в тім, певно, проку нема».