Лисиця і тетерук — варіант 2

Тетерев сидів на дереві. Лисиця підійшла до нього й каже: — Здоров був, тетерівочку, мій дружечку, як почула твій голосочок, так і прийшла тебе провідати. — Спасибі на доброму слові, — сказав тетерев. Лисиця вдала, що не розчула, і каже: — Що кажеш? Не чую. Ти б, тетерівочку, мій дружечку, зійшов на травичку погуляти, поговорити зі мною, а то я з дерева не розчу. Тетерев сказав: — Боюся я сходити на траву. Нам, птахам, небезпечно ходити по землі. — Чи ти мене боїшся? — сказала лисиця. — Не тебе, то інших звірів боюся, — сказав тетерев. — Усякі звірі бувають. — Ні, тетерівочку, мій дружечку, нині указ оголошено, щоб по всій землі мир був. Нині вже звірі одне одного не чіпають. — От добре, — сказав тетерев, — а то он собаки біжать; якби по-старому, тобі б утікати треба, а тепер тобі боятися нічого. Лисиця почула про собак, насторожила вуха й хотіла тікати. — Куди ж ти? — сказав тетерев. — Адже нині указ, собаки не чіпатимуть. — А хто їх знає! — сказала лисиця. — Може, вони указу не чули. І втекла.