Авторська казка

Заново викуваний чоловічок

Сліпе наслідування чудесного втручання без розуміння його природи та справжньої суті призводить до трагічних наслідків, тоді як справжня допомога вимагає мудрості та співчуття.

PDF

Заново викуваний чоловічок

Давно це було, дуже давно. Зайшли одного вечора до коваля двоє мандрівників, і коваль радо прийняв їх до себе на нічліг. Саме в той час жебрак, старий і кволий, прийшов до дому коваля й став просити в нього милостині.

Один із мандрівників зжалився над ним і сказав другому: «Ти все можеш, тож полегши цьому бідному його долю, дай йому можливість заробляти свій насущний хліб».

Інший мандрівник дуже добродушно звернувся до коваля й каже: «Дай мені свої щипці та підклади вугілля в горно, щоб я міг цього старого й кволого чоловіка помолодити».

Коваль негайно все приготував, молодший мандрівник став працювати міхами, і коли вугілля запалало, старший мандрівник узяв жебрака, вклав його в кліщі й сунув у саме пекло, так що той незабаром розжарився там до червоного, немов пурпурова троянда.

Потім його витягли з жару й опустили в діжку з водою, так що вода зашипіла; а коли він там охолов і був із діжки вийнятий, він став на ноги — прямий, здоровий, помолоділий, немов двадцятилітній юнак.

Коваль усе це уважно розгледів, а потім запросив усіх до вечері.

А була в коваля стара, підсліпувата й сутула теща; підсіла вона до юнака й стала його випитувати: чи дуже боляче палив його вогонь? «Ніколи я себе краще не почував, — відповів той, — я там у жару сидів, як у прохолоді».

Ці слова юнака запали в душу старій і всю ніч не давали їй спокою.

І ось, коли обидва мандрівники зранку пішли, подякувавши ковалеві за нічліг, тому спало на думку, що він теж може помолодити свою стару тещу; адже він усе так чудово розгледів, та й на своє мистецтво покладався.

Покликав він її й запитав, чи не бажає й вона вийти з його горна вісімнадцятилітньою дівчиною.

Та відповіла: «Ще б не бажати!» Адже юнак розповів їй, як їй добре було в жару.

От і розвів коваль велике полум'я в горні й сунув туди стару, яка стала битися й кричати благим матом. «Сиди, стара! Чого ти так ореш і мечешся, я тільки тепер і піддам тобі жару!»

І давай працювати міхами, так що на ній усі її лахміття одразу згоріли.

Але стара не переставала кричати, і коваль подумав: «Ну, не ладно діло!» — витяг її й кинув у діжку з водою.

Тут уже вона стала так ревіти й верещати, що й коваліха, і її невістка почули її крики в домі, і обидві прибігли до кузні: бачать, лежить стара в діжці вся скрючена, вся зморщена, ледве жива й верещить благим матом.

Дожила до старості — не ганяйся за молодістю!